Історія університету

Відлік своєї історії УкрДУЗТ веде з 12 червня 1930 р., коли на підставі постанови №19/672 Ради Народних Комісарів УРСР було створено Харківський експлуатаційно-тяговий інститут залізничного транспорту. Рішення про відкриття ХЕТІЗТу та низки інших вищих залізничних навчальних закладів були зумовлені намаганням вирішити гостру кадрову проблему транспортної галузі, що стрімко розвивалася. Директором інституту було призначено І. О. Беседовського. З 1 вересня 1930 р. у новоствореному інституті почали навчання 432 студенти. Того ж року почала свою діяльність аспірантура.

У 1930-х роках відбувалася поступова розбудова вищого навчального закладу, його матеріально-технічної бази. До складу інституту увійшли Вищі технічні курси Наркомату шляхів сполучення. У 1932 р. інститут переїхав у приміщення Управління Північно-Донецької залізниці, де і зараз працює один з навчальних корпусів. Крім навчальних занять в аудиторіях, студенти отримували практичну підготовку в лабораторіях фізики, хімії, теплотехніки та навчальних майстернях. Почалася підготовка не тільки інженерів-механіків та фахівців з експлуатації рухомого складу, а й будівельників, електриків, економістів. Збільшувався і ставав більш кваліфікованим колектив викладачів. Кількість студентів у 1933 р. досягла 1564 чол.

У 1932 році навчальний заклад отримав назву Харківський експлуатаційно-механічний інститут інженерів залізничного транспорту. У 1934 році його було перейменовано на Харківський інститут інженерів залізничного транспорту. Саме тоді з’явилася звична для багатьох абревіатура – ХІІТ.

Важливим етапом розвитку інституту стало приєднання до нього влітку 1934 р. Київського залізничного інституту. Загальна кількість студентів у 1934/35 навчальному році досягла 2144 чол. У складі ХІІТу діяли механічний, експлуатаційний, інженерно-економічний факультети, а також вечірнє відділення і Київський філіал. Протягом десятиліття інститут став поступово формуватися як один з найбільших транспортних вузів країни, однак його подальший розвиток зупинила війна.

Восени 1941 р. ХІІТ було евакуйовано до Ташкента, куди вдалося перевезти основне майно, обладнання, бібліотеку та архівні документи. Не припиняючи навчального процесу, колектив вузу брав участь у будівництві каналів, заводів та залізниць, у збиранні бавовни в Узбекистані. У роки Великої Вітчизняної війни понад 100 співробітників і студентів ХІІТу стали фронтовиками, 15 з них загинули в боях з фашистськими загарбниками.

Після визволення Харкова інститут повертається до рідного міста. Колективу ХІІТу довелося напружено працювати, ліквідуючи збитки, яких зазнав ВНЗ внаслідок окупації. Незважаючи на труднощі, заняття відновилися вже у грудні 1944 р.

У 1946/47 навчальному році в інституті діяли чотири факультети (механічний, руху, інженерно-економічний та будівельний), на яких навчалися 1400 студентів. А наступного року ХІІТ досяг довоєнної кількості випускників, підготувавши 249 спеціалістів-залізничників.

Відновлення діяльності інституту в повному обсязі супроводжувалося якісними змінами професорсько-викладацького складу, розгортанням науково-дослідної роботи. В 1953/54 навчальному році став до ладу новий навчальний корпус загальною площею 5300 кв. м., було створено 12 нових лабораторій та 23 кабінети.
1960 р. організовано новий факультет – автоматики, телемеханіки та зв’язку, який протягом тривалого часу був основним постачальником фахівців цього напряму для залізниць України, Поволжя та Казахстану.

У 1960-ті роки в ХІІТі сформувався колектив висококваліфікованих викладачів, доцентів і професорів. Майже половина викладачів мала вчені ступені й звання. На 17 з 28 профільних кафедр працювали професори, доктори наук. Були видані десятки монографій, підготовлена серія підручників і посібників для транспортних вищих навчальних закладів.

1970-80-ті роки стали часом подальшого розвитку інституту. В його складі діяли вісім факультетів (механічний, експлуатаційний, будівельний, АТЗ, інженерно-економічний, вечірній, заочний та факультет підвищення кваліфікації) і 37 кафедр. Значно збільшився контингент студентів. Їхня кількість наблизилася до 9000, а дипломи щороку одержували майже 1400 молодих спеціалістів. Модернізовано навчально-лабораторну базу, в інституті діяли 3 науково-дослідні та 63 навчальні лабораторії. Загальна площа навчальних приміщень дорівнювала 14 тис. кв. м. Для підвищення якості навчального процесу на кафедрах запроваджувалися нові техніка й обладнання, широко застосовувалися технічні засоби навчання.

Набула поширення практика укладання угод про науково-технічне співробітництво з Південною залізницею та промисловими підприємствами Харкова та області. Їхньою метою було впровадження у виробництво нових досягнень науки і техніки, наближення процесу підготовки кадрів до потреб виробництва. В цей період почав працювати науково-дослідний інститут на громадських засадах, з’явилися філіали кафедр на підприємствах.

У 1993 р. ХІІТ акредитовано Державною акредитаційною комісією Міністерства освіти України у повному обсязі за IV рівнем акредитації зі зміною статусу (він став іменуватися Харківська державна академія залізничного транспорту) і наданням відповідних прав щодо автономії. Згідно з наказом Міністерства транспорту України № 364 від 28 травня 2001 р. навчальний заклад отримав назву Українська державна академія залізничного транспорту.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1049-р від 30 жовтня 2014 р. Українську державну академію залізничного транспорту було реорганізовано в Український державний університет залізничного транспорту.

За багаторічну історію свого функціонування УкрДУЗТ підготував близько 80 тис. фахівців для залізничного транспорту, транспортного будівництва та інших галузей народного господарства. Серед випускників університету – міністри, заступники міністрів, начальники залізниць, керівники Укрзалізниці і великих підприємств, відомі вчені та державні діячі. Ось імена деяких з них:

• Герой України, академік Транспортної академії України Г.М. Кірпа, Міністр транспорту та зв’язку України – Генеральний директор Укрзалізниці (2000-2004), почесний громадянин м. Харкова;
• Герой України, академік Транспортної академії України В.М. Остапчук, народний депутат України, колишній начальник Південної залізниці;
• Герой Соціалістичної Праці Б.Є. Щербина, колишній Міністр будівництва підприємств нафтової та газової промисловості СРСР, а з 1984 р. – заступник Голови Ради Міністрів СРСР, голова Урядової комісії з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
• Герой Соціалістичної Праці, доктор технічних наук, професор М.С. Конарєв, колишній начальник Південної залізниці, Міністр шляхів сполучення СРСР (1982-1991), віце-президент Академії транспорту Росії, почесний громадянин м. Харкова.